Солончаки — один із типів засолених ґрунтів, які містять у шарі 0-30 см токсичну кількість водорозчинних солей. Солі у верхньому горизонті складають від 0,6-3% і більше.
Солончаковість — це накопичення у ґрунті легкорозчинних солей (більше 0,1% маси сухого ґрунту), переважно натрієвих, джерелом яких є мінералізовані ґрунтові води і засолені материнські породи.
Типова будова профілю солончака: Hks+Hpks+Phks+Pks.
Характерна особливість – рівномірний розподіл мулистих частинок, кремнію, півтораоксидів. Вміст гумусу у верхніх горизонтах коливається від 0,5 до 8%. У складі гумусу переважають фульвокислоти. В солончаках мало азоту і зольних поживних речовин. Ємність поглинання залежить від мінералогічного та гранулометричного складу грунту, та становить 10-20 м-екв, що є низьким показником. Реакція слаболужна і содові солончаки відрізняються підвищеною лужністю ( рH = 9-11 ). Водно-фізичні властивості солончаків добрі (крім содових).
Профіль солончаків слабо диференційований на генетичні горизонти. В ньому виділяють гумусовий горизонт А, перехідний В і ґрунтоутворюючу породу С. Солончаки підрозділяють на два типи – гідроморфні і автоморфні.
Серед засолених грунтів виділяють також солончакові та солончакуваті різновиди зональних типів грунтів, найчастіше – лугових, чорноземів, каштанових, бурих напівпустельних та інших. Солончаковими називаються грунти, які містять також, як і солончаки, токсичну кількість солей, але не з поверхні, а нижче 30 см. Солончакуватими ж є грунти, що містять водорозчинні солі в будь-якій частині профілю, але в кількостях, менших за поріг токсичності.
Ці грунти інтразональні, вони зустрічаються в пустелях, напівпустелях, сухих степах, рідше – в лісостепу та степу. Процесом грунтоутворення є галогенез, тобто засолення через причини, описані вище. Клімат напіваридний, аридний. Характерна рослинність – галофіти (солянки, силітрянка, свинчатка, солеріс, петросимонія, биюргун тощо).