Максимальна молекулярна вологоємність

Максимальна молекулярна вологоємність — це найбільша кількість вологи, яка може утримуватись у ґрунті силами молекулярного притягання між твердими частинками і водою, тобто сорбційними силами. Величина максимальної молекулярної вологоємності дуже наближена до вологості в’янення і орієнтовно вказує на загальну кількість зв’язаної вологи. Різниця між цими вологоємностями характеризує вміст неміцно зв’язаної (плівкової) вологи.

 Коливання максимальної молекулярної вологоємності у тих чи інших ґрунтах тісно пов’язане з гранулометричним складом, зокрема, з вмістом мулу. Високому вмісту мулистої фракції відповідає максимальна її величина. За даними А. Ф. Лебедєва, чорнозем звичайний має максимальну молекулярну вологоємність 28,4 %, сильно солонцюватий бурий ґрунт – 13,4 %, слабо опідзолений супіщаний – 4,1 %, глина – 44,85 %, суглинок – 18,2 %, пісок дрібний – 2,78 %, грубий пісок – 1,57 %. 

Для визначення максимальної молекулярної вологоємності А. Ф. Лебедєв запропонував методи високих колон, центрифугування і “плівкової рівноваги”. Найпростішим і легким у виконанні є метод “плівкової рівноваги”. 

Принцип визначення максимальної молекулярної вологоємності за цим методом базується на здатності деяких матеріалів (наприклад, сухого фільтрувального паперу) при тісному контакті забирати із зволоженого зразка ґрунту всю воду, крім плівкової.