Максимальна гігроскопічна вологість

Максимальна гігроскопічна вологість — це вологість ґрунту при знаходженні її в атмосфері з відносною вологістю 98 %. Це максимальна кількість вологи, яку ґрунт може сорбувати із близького до насиченого водяною парою повітря.

 Величина максимальної гігроскопічності залежить від гранулометричного складу, кількості та якості колоїдів, вмісту гумусу та питомої поверхні ґрунту. Важкі ґрунти з великою питомою поверхнею, високою кількістю гідрофільних колоїдів і підвищеним вмістом гумусу мають значно більшу максимальну гігроскопічність, ніж легкі. У мінеральних ґрунтах величина максимальної гігроскопічності коливається у межах від 0,5-1 % у піщаних відмінах до 10-15 % у глинистих. У торфах максимальна гігроскопічність становить 30-40 %.

Кількість води у ґрунті, яка відповідає максимальній гігроскопічності, міцно утримується на поверхні ґрунтових часток, рослинам зовсім недоступна і є для них мертвим запасом. Виходячи з величини максимальної гігроскопічності, можна розрахунковим шляхом одержати приблизне значення коефіцієнта в’янення. Для цього необхідно величину максимальної гігроскопічності даного ґрунту збільшити у півтори-три рази. Ця величина коефіцієнта в’янення є орієнтовною, оскільки величина вологості ґрунту, при якій починають в’янути рослини, залежить від типу ґрунту, виду та фази розвитку рослини, а також від погодних умов.

Визначають максимальну гігроскопічність ґрунту насиченням зразка ґрунту парою води над 10% розчином сірчаної кислоти (метод Мітерліха) або сірчанокислого калію (метод Ніколаєва) у ексикаторі.