Лучно-чорноземні ґрунти

Лучно-чорноземні ґрунти — це ґрунти, які поєднують у собі ознаки чорноземів і лучних ґрунтів.

 Вони утворюються за умов порівняно близького залягання ґрунтових вод, капілярна кайма яких досягає ґрунтового профілю, додатково зволожує ґрунт і забезпечує більш сприятливий водний баланс порівняно із автоморфними чорноземами, кращий розвиток лучно-степової рослинності. Саме тому лучно-чорноземні ґрунти краще гумусовані та, в той же час, не зазнають перезволоження, за винятком короткочасного делювіального.

Класифікація лучно-чорноземних ґрунтів

Типи лучно-чорноземних ґрунтів:

• Лучно-чорноземні ґрунти.
• Лучно-чорноземні поверхнево-солонцюваті ґрунти. 
• Лучно-чорноземні глибоко-солонцюваті ґрунти.

Роди лучно-чорноземних ґрунтів: звичайні, карбонатні, вилугувані, опідзолені, солонцюваті, осолоділі.

Профіль ділиться на слідуючі горизонти : А1( Аn ), В1, В2, С.

Характеристика ґрунту

Вони мають гумусовий горизонт Н потужністю 40-80 см, неоглеєний, як і у чорноземів, у намитих відмін – помітно шаруватий. Нижче залягає перехідний горизонт Нр, у більшості випадків дуже розтягнутий, який сягає глибини 1,2-1,6 м. Ще нижче – горизонт Рh(gl) з ознаками оглеєності, згори слабкими, у вигляді залізо-марганцевих мазків та включень, нижче виразними, з сизими плямами, залізо-марганцевими конкреціями. Перехід до породи та карбонатність можуть у розрізі не простежуватися до глибини 2,0- 2,5 м.

Лучно-чорноземні поверхнево- і глибоко-солонцюваті ґрунти. Поширені переважно на лесових терасах Дніпра та його лівобережних приток, займаючи слабостічні зниження, шлейфи схилів, а також, трапляються в степових подах. На відміну від попередніх ґрунтів, підживлюються мінералізованими підґрунтовими водами, тому різною мірою засолені, а також осолонцьовані та оглеєні. Внаслідок цього обмежено придатні для вирощування деяких вибагливих культур.