Лучні ґрунти
Лучні ґрунти — зонально зумовлена група гідроморфних ґрунтів, спільним діагностичним показником яких є оглеєння нижньої частини гумусованого профілю і материнської породи внаслідок неглибокого (1-2 метри) відносно постійного рівня ґрунтових вод.
Утворюються такі ґрунти на делювіальних суглинках і супісках, переважно шаруватих, останні можуть бути також карбонатними і безкарбонатними.
Класифікація грунтів
Типи лучних грунтів:
- Лучні та чорноземно-лучні ґрунти.
- Лучні та чорноземно-лучні поверхнево-солонцоваті ґрунти.
- Лучні та чорноземно-лучні глибоко-солонцюваті ґрунти.
Лучні ґрунти, які формуються на делювіальних суглинках, за будовою гумусового профілю є подібними до лучно-чорноземних ґрунтів, проте оглеєність у них спостерігається з глибини 60-100 см (у глейових відмін – з 20-30 см або із поверхні). У перехідних горизонтах оглеєність дуже виразна та проявляється у вигляді наявних залізистих гідрогенних акумуляцій – вохристих плям та скупчень, рихлих залізистих конкрецій і жовн.
Характеристика ґрунту
Лучні ґрунти відрізняються від дернових більш глибоким гумусовим профілем (до 70см) і дещо вищим вмістом гумусу (до 5%). Утворилися вони на понижених елементах рельєфу та в заплавах річок на алювіальних, делювіальних та льодовикових відкладах.
Характеризуються оглеєністю не тільки ґрунтоутворювальної породи, але й частини ґрунтового профілю. Водно-фізичні властивості лучних ґрунтів мають негативні показники (пептизованість, ущільненість, оглеєність), що зумовлено неглибоким заляганням підґрунтових мінералізованих гідрокарбонатно-магнієвих вод, а особливість їх мінералізації впливає на процес ґрунтоутворення. За неглибокого залягання вода швидко піднімається капілярами до поверхні ґрунту, зумовлюючи надмірне зволоження верхніх горизонтів, що призводить до розвитку процесів оглеєння, заболочування.